Сьогодні День пам’яті за тими, хто безневинно загинув у Голодоморі 1932-1933. В моїй родині про це почали згадувати лише після 2005 року, тобто після того як Ющенко підняв цю проблему на загальнонаціональний рівень. І я почав розпитувати про ці події у рідних.
На жаль, лише мій дідусь, мамин тато, залишився на цей час живий. Але з нього важко витягнути бодай якусь інформацію про ці події, бо в часи Голодомору його як сироту забрали до дєтдому, а після навчання в училищі він опинився в армії, а саме у НКВС. Таких як він там любили рекрутувати, бо знали, що мій дід буде вірно служити, адже крім армії в нього нічого нема. Потім він ще й замполітом був і політінформації читав. Все це зробило з мого діда, етнічного українця з села на Дніпропетровщині, просто чудового пса системи. Думаю, що таких ще багато є.
Так от про Голодомор він спочатку мені казав ту саму ахінєю, що несуть всі комуністи та українофоби з РФ. Але зараз під впливом інформації з зомбоящика, моїх розмов з ним та фільмів про Голодомор він здається почав розуміти всю суть тієї проблеми. Але йому важко визнати те, що він служив катам. І я його з рештою розумію. Що я можу вимагати від людини, якій 90 років, і вона ледь не у 4 рази старша за мене?
Але ось якось на якесь сімейне день народження до нас завітали родичі з дідового села, з якими він практично ніколи не підтримував зв’язок. І мені дещо вдалося дізнатися від них. Так ось, як мені розповіли, від голоду в діда загинула його мама та два старших брати.
Сиротою дід в мене спочатку був наполовину. Бо батько його помер після громадянської війни, а мама створила нову сім’ю, де діда мого не прийняли. Натомість його забрав до себе його дід-куркуль, де він жив і працював до того, як діда не розкуркулили, а мого діда тоді забрали у дєтдом.
Про Голодомор ще розказувала мені моя тітка. Їй розповідала моя бабуся, що Голодомор дійсно був і як людина рискали по полях в пошуках бодай чогось їстівного. Але більш нічого вона не знає.
Сьогодні, як і рік тому, вдома ми запалили свічки на знак пам’яті.
субота, 28 листопада 2009 р.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Публікації
Напевно ці родинні історії і є найважливіше, що ми можемо зберегти. А ще просто не забувати і не мовчати, бо ті люди вже ніколи нічого не зможуть промовити до нас.
ВідповістиВидалитиУ мене у сім"ї і по батьківській і по материнській лінії постраждало чимало рідних, це була Полтавщина. Проте старші, хоча я в основному всіх і застала ніколи не були аж занадто красномовними, вони просто пам"ятали і від них я чула скупу відповідь "померли від голоду", і чомусь ще змалечку сформувалось уявлення, що "голод" - це те від чого помирають. Своєрідне жахіття, невідворотне і незбагненне. Щороку я публічно згадую про свою родину у своєму ЖЖ, а ім"я пишу лише одне, бо його я точно знаю. А решту просто поминаю. І це правильно.
У нас дома традиційно, як завжди, рік-у-рік,світяться свічки і горітимуть всю ніч. Це свідчення живої пам"яті, але вона на совісті кожного з нас. А всі ці особливі хеш-теги, свічки по всьому ЖЖ, агресивні заклики у неті - це вже показне, своєрідний прояв ерзац-культури.
Краще б ось так, як тут, кожен сказав, що знає і як думає. Дякую за цей допис.
@senta
І я дуже дякую, Юліє, за коментар. І я повністю згодний з вами.
ВідповістиВидалитиПам’ятаємо і це найголовніше.