Думаю створити собі закритий блог, де тупо правду буду писати. Тупо все невиважено і відверто. Мабуть на блогері і зроблю.
І ще хочу туди свої думки і висновки писати. Коротко.
Читати далі...
Показ дописів із міткою думки. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою думки. Показати всі дописи
вівторок, 29 грудня 2009 р.
середа, 23 грудня 2009 р.
Продовження попереднього посту про Чемпіонат України з фігурного катання.
Закінчилися змагання чоловіків. Я в шокє з суддівства. Поразствляли як хотіли. І де ця розкрученна нова система суддівства? Трохи побарахталися, помучилися - і тепер вже по-новому навчилися судити як заманеться.
Я вже 6 років не займаюся фігурним катанням, а сьогодні у суддівстві бачив тих самих людей, що і мене судили 6 років тому. Тепер зрозуміло звідки ми бачимо таке неподобство в результатах.
З одного боку я дуже радий за свого старого знайомого Віталіка Сазонця, що він другий і поїде на Олімпіаду 2010 запасним. Але з іншого це друге місце формально не заслужене. Як на мене, другий має бути Яша Годорожа, якщо не першим, Антон м’яко кажучи не дуже добре прокатав.
Насправді змагання у чоловіків буди дуже цікаві. Справжня війна! Але хотілося б справедливого суддівства. Але здається, що цій федерації і з цими людьми, такого ніколи не буде.
А жаль.
Але наступного разу все одно прийду дивитися на хлопців, бо вони постаралися. Молодці!
Читати далі...
Закінчилися змагання чоловіків. Я в шокє з суддівства. Поразствляли як хотіли. І де ця розкрученна нова система суддівства? Трохи побарахталися, помучилися - і тепер вже по-новому навчилися судити як заманеться.
Я вже 6 років не займаюся фігурним катанням, а сьогодні у суддівстві бачив тих самих людей, що і мене судили 6 років тому. Тепер зрозуміло звідки ми бачимо таке неподобство в результатах.
З одного боку я дуже радий за свого старого знайомого Віталіка Сазонця, що він другий і поїде на Олімпіаду 2010 запасним. Але з іншого це друге місце формально не заслужене. Як на мене, другий має бути Яша Годорожа, якщо не першим, Антон м’яко кажучи не дуже добре прокатав.
Насправді змагання у чоловіків буди дуже цікаві. Справжня війна! Але хотілося б справедливого суддівства. Але здається, що цій федерації і з цими людьми, такого ніколи не буде.
А жаль.
Але наступного разу все одно прийду дивитися на хлопців, бо вони постаралися. Молодці!
Читати далі...
середа, 2 грудня 2009 р.
Нові плани на 2009 рік
Написав на двох аркушах паперу "Плани на 2009 рік" і в додаток до нього "Список літератури на 2009 рік" відповідно. Висять вони тепер на шафі наді мною.
Дуже цікаво пригадати, як в школі я ставився до "Списку літератури на літо". І як кардинально змінилося моє ставлення до цього за 5 років після закінчення школи.
Була формальність - а зараз це те, що я роблю сам, без примусу. Думаю, що це добре.
Аркуші А4 заповнені не повністю. Думаю, що я трохи пунктів ще додам. І також треба зазначити, що я не намагався раставити все в порядку пріорітета. Все стоїть так, як мені спало на думку. Що і є в принципі пріорітетом моїх думок. Але в тому то і справа, що треба іноді робити так, як потрібно, а не так, як заманеться.
З.І. Щось не виходить запостити фото, а вбивати вручну не хочеться:)
Update. Вдалося запостити фото. Розібрався, як це робити потрібно:)
Читати далі...
Дуже цікаво пригадати, як в школі я ставився до "Списку літератури на літо". І як кардинально змінилося моє ставлення до цього за 5 років після закінчення школи.
Була формальність - а зараз це те, що я роблю сам, без примусу. Думаю, що це добре.
Аркуші А4 заповнені не повністю. Думаю, що я трохи пунктів ще додам. І також треба зазначити, що я не намагався раставити все в порядку пріорітета. Все стоїть так, як мені спало на думку. Що і є в принципі пріорітетом моїх думок. Але в тому то і справа, що треба іноді робити так, як потрібно, а не так, як заманеться.
З.І. Щось не виходить запостити фото, а вбивати вручну не хочеться:)
Update. Вдалося запостити фото. Розібрався, як це робити потрібно:)
Читати далі...
неділя, 29 листопада 2009 р.
Заборона мінаретів у Швейцарії
Сьогодні мій друг зі Швейцарії дуже оперативно розказав мені про резульати їх голосування про заборону мінаретів. Мінарети заборонили. Але не все так просто.
Треба зазначити, що для мене звідси з України заборона цілком логічна і очевидна. І я це підтримую. Але от мій друг Даніел голосував проти заборони. Звісно, що я поцікавився аргументацією, бо Ден освідчена і розумна людина, за фахом юрист.
Так ось, що він каже:
1. Муслімів в Швейцарії 5%.
2. Мінаретів всього 3 на всю Швейцарію.
3. В більшості люди ці мінарети не помічають, воно їх якось і не чіпає.
З огляду на ці аргументи Ден вважає, що ініціатива повністю популістська. А це він не любить найстрашніше.
Проблеми, пов’язані з ісламом, які дійсно його хвилюють, також є. Але вони не пов’язані з мінаретами взагалі. Його хвилює:
1. Носіння хеджабів жінками (Проти цього б неодмінно проголосував).
2. Прийняття жінками ісламу (Тут проблема в тому, що мусліми дуже лагідні та хороші до швейцарських жінок до того, поки ті не вийдуть за них заміж і не приймуть іслам).
Оці проблеми видно неозброєним оком, тому Ден вважає, що їх потрібно вирішувати найперші.
Дивно, що західні кантони Швейцарії проголосували проти заборони. Але після того, як я подвився карту розселення муслімів у Швейцарії та згадав, що у тих кантонах заборонили цю агітацію, як нетолерантну, невиважену та расистську, то все стає зрозуміло.
До речі мало, хто знає, але на референдумі було 2 питання. Перший був про мінарети, а от другий - про експорт зброї. Так ось тут я повністю згоден з Деном, що продавати зброю це нормально, тим паче, що в Швейцарії вже діє жорсткий закон відносно експорту зброї.
Моя позиція відносно мінаретів така. Хоча в Швейцарії мало цих мінаретів, але ця ініціатива про заборону є поглядом у майбутнє. І це прекрасно. Бо це чудовий прецедент.
Читати далі...
Треба зазначити, що для мене звідси з України заборона цілком логічна і очевидна. І я це підтримую. Але от мій друг Даніел голосував проти заборони. Звісно, що я поцікавився аргументацією, бо Ден освідчена і розумна людина, за фахом юрист.
Так ось, що він каже:
1. Муслімів в Швейцарії 5%.
2. Мінаретів всього 3 на всю Швейцарію.
3. В більшості люди ці мінарети не помічають, воно їх якось і не чіпає.
З огляду на ці аргументи Ден вважає, що ініціатива повністю популістська. А це він не любить найстрашніше.
Проблеми, пов’язані з ісламом, які дійсно його хвилюють, також є. Але вони не пов’язані з мінаретами взагалі. Його хвилює:
1. Носіння хеджабів жінками (Проти цього б неодмінно проголосував).
2. Прийняття жінками ісламу (Тут проблема в тому, що мусліми дуже лагідні та хороші до швейцарських жінок до того, поки ті не вийдуть за них заміж і не приймуть іслам).
Оці проблеми видно неозброєним оком, тому Ден вважає, що їх потрібно вирішувати найперші.
Дивно, що західні кантони Швейцарії проголосували проти заборони. Але після того, як я подвився карту розселення муслімів у Швейцарії та згадав, що у тих кантонах заборонили цю агітацію, як нетолерантну, невиважену та расистську, то все стає зрозуміло.
До речі мало, хто знає, але на референдумі було 2 питання. Перший був про мінарети, а от другий - про експорт зброї. Так ось тут я повністю згоден з Деном, що продавати зброю це нормально, тим паче, що в Швейцарії вже діє жорсткий закон відносно експорту зброї.
Моя позиція відносно мінаретів така. Хоча в Швейцарії мало цих мінаретів, але ця ініціатива про заборону є поглядом у майбутнє. І це прекрасно. Бо це чудовий прецедент.
Читати далі...
субота, 28 листопада 2009 р.
Голодомор
Сьогодні День пам’яті за тими, хто безневинно загинув у Голодоморі 1932-1933. В моїй родині про це почали згадувати лише після 2005 року, тобто після того як Ющенко підняв цю проблему на загальнонаціональний рівень. І я почав розпитувати про ці події у рідних.
На жаль, лише мій дідусь, мамин тато, залишився на цей час живий. Але з нього важко витягнути бодай якусь інформацію про ці події, бо в часи Голодомору його як сироту забрали до дєтдому, а після навчання в училищі він опинився в армії, а саме у НКВС. Таких як він там любили рекрутувати, бо знали, що мій дід буде вірно служити, адже крім армії в нього нічого нема. Потім він ще й замполітом був і політінформації читав. Все це зробило з мого діда, етнічного українця з села на Дніпропетровщині, просто чудового пса системи. Думаю, що таких ще багато є.
Так от про Голодомор він спочатку мені казав ту саму ахінєю, що несуть всі комуністи та українофоби з РФ. Але зараз під впливом інформації з зомбоящика, моїх розмов з ним та фільмів про Голодомор він здається почав розуміти всю суть тієї проблеми. Але йому важко визнати те, що він служив катам. І я його з рештою розумію. Що я можу вимагати від людини, якій 90 років, і вона ледь не у 4 рази старша за мене?
Але ось якось на якесь сімейне день народження до нас завітали родичі з дідового села, з якими він практично ніколи не підтримував зв’язок. І мені дещо вдалося дізнатися від них. Так ось, як мені розповіли, від голоду в діда загинула його мама та два старших брати.
Сиротою дід в мене спочатку був наполовину. Бо батько його помер після громадянської війни, а мама створила нову сім’ю, де діда мого не прийняли. Натомість його забрав до себе його дід-куркуль, де він жив і працював до того, як діда не розкуркулили, а мого діда тоді забрали у дєтдом.
Про Голодомор ще розказувала мені моя тітка. Їй розповідала моя бабуся, що Голодомор дійсно був і як людина рискали по полях в пошуках бодай чогось їстівного. Але більш нічого вона не знає.
Сьогодні, як і рік тому, вдома ми запалили свічки на знак пам’яті.
Читати далі...
На жаль, лише мій дідусь, мамин тато, залишився на цей час живий. Але з нього важко витягнути бодай якусь інформацію про ці події, бо в часи Голодомору його як сироту забрали до дєтдому, а після навчання в училищі він опинився в армії, а саме у НКВС. Таких як він там любили рекрутувати, бо знали, що мій дід буде вірно служити, адже крім армії в нього нічого нема. Потім він ще й замполітом був і політінформації читав. Все це зробило з мого діда, етнічного українця з села на Дніпропетровщині, просто чудового пса системи. Думаю, що таких ще багато є.
Так от про Голодомор він спочатку мені казав ту саму ахінєю, що несуть всі комуністи та українофоби з РФ. Але зараз під впливом інформації з зомбоящика, моїх розмов з ним та фільмів про Голодомор він здається почав розуміти всю суть тієї проблеми. Але йому важко визнати те, що він служив катам. І я його з рештою розумію. Що я можу вимагати від людини, якій 90 років, і вона ледь не у 4 рази старша за мене?
Але ось якось на якесь сімейне день народження до нас завітали родичі з дідового села, з якими він практично ніколи не підтримував зв’язок. І мені дещо вдалося дізнатися від них. Так ось, як мені розповіли, від голоду в діда загинула його мама та два старших брати.
Сиротою дід в мене спочатку був наполовину. Бо батько його помер після громадянської війни, а мама створила нову сім’ю, де діда мого не прийняли. Натомість його забрав до себе його дід-куркуль, де він жив і працював до того, як діда не розкуркулили, а мого діда тоді забрали у дєтдом.
Про Голодомор ще розказувала мені моя тітка. Їй розповідала моя бабуся, що Голодомор дійсно був і як людина рискали по полях в пошуках бодай чогось їстівного. Але більш нічого вона не знає.
Сьогодні, як і рік тому, вдома ми запалили свічки на знак пам’яті.
Читати далі...
субота, 21 листопада 2009 р.
Зустріч в суботу ввечері
Зустрівся з Артемом aka @tioma. Чудово провели час. Ось невеличкий звіт про це.
Спочатку сиділи в Пузатій Хаті. Пили там глінтвейн і чай з наполеоном. Через деякий час до нас приєднався Кастен, але не надовго, і він нас залишив, бо поспішав по особистих справах. Потім ми пішли прогулятись по Набережній. По дорозі зустріли Артема Ткачука. Несподівана така собі зустріч. Але було приємно побачити однокласника. Постояли поговорили з ним хвилин 10 і пішли далі.
Дискутували на актуальні теми сьогодення. А саме про:
- плани на майбутнє;
- особисте життя;
- способи заробітку для існування;
- twitter;
- віртуальне спілкування взагалі;
- інтернет;
- політику;
- релігію;
- державу;
- вибори;
- суспільство;
- людей.
Основні висновки, які були зроблені:
1. Більшість людей - ідіоти.
2. Розумні роблять все, для того, щоб ідіоти залишалися ідіотами.
3. Християнство - лажа.
4. Скоріш за все переможе Юля.
5. Багато людей неправильно застосовують twitter.
6. Google Reader - класна штука.
7. Аристократизм - це круто і правильно.
В принципі все:)
Читати далі...
Спочатку сиділи в Пузатій Хаті. Пили там глінтвейн і чай з наполеоном. Через деякий час до нас приєднався Кастен, але не надовго, і він нас залишив, бо поспішав по особистих справах. Потім ми пішли прогулятись по Набережній. По дорозі зустріли Артема Ткачука. Несподівана така собі зустріч. Але було приємно побачити однокласника. Постояли поговорили з ним хвилин 10 і пішли далі.
Дискутували на актуальні теми сьогодення. А саме про:
- плани на майбутнє;
- особисте життя;
- способи заробітку для існування;
- twitter;
- віртуальне спілкування взагалі;
- інтернет;
- політику;
- релігію;
- державу;
- вибори;
- суспільство;
- людей.
Основні висновки, які були зроблені:
1. Більшість людей - ідіоти.
2. Розумні роблять все, для того, щоб ідіоти залишалися ідіотами.
3. Християнство - лажа.
4. Скоріш за все переможе Юля.
5. Багато людей неправильно застосовують twitter.
6. Google Reader - класна штука.
7. Аристократизм - це круто і правильно.
В принципі все:)
Читати далі...
понеділок, 20 липня 2009 р.
Twilight
Подивився цей чудовий фільм. Дуже сподобалося. Більше можна прочитати отут
Більш за все сподобалися стосунки між дівчиною і хлопцем. Вони чисті та правдиві. Це в певному сенсі - ідеал. Але це те, до чого треба прагнути. І я прагну саме до такого.
Також дуже сподобався хлопець-вампір. Він просто втілення правильного аристократа.
Він одразу помітний з натовпу. Він вишукано одягається і катається на дорогій машині. Майже як піжон. Він з висока дивиться на інших студентів в школі, бо вони не достойні його. Але в той самий час тих, хто нижче, він не чипає і не товче їх обличчям в грязюку. З його вигляду, постави і мови все стає одразу зрозумілим "хто є хто". І найцікавіше це те, що він не "позєр". Він дійсно дуже розумний. Він грає на фортепіано, знається на музиці, чудово танцює. До всього того він ще дуже сильний. Тобто всі його переваги і таланти видно не озброєнним оком. Звісно, що така людина має повне право бути "кращим", тобто "арісто", і мати більше ресурсів ніж інші.
Все цілком обгрунтовано.
Приємного перегляду:)
Читати далі...
Більш за все сподобалися стосунки між дівчиною і хлопцем. Вони чисті та правдиві. Це в певному сенсі - ідеал. Але це те, до чого треба прагнути. І я прагну саме до такого.
Також дуже сподобався хлопець-вампір. Він просто втілення правильного аристократа.
Він одразу помітний з натовпу. Він вишукано одягається і катається на дорогій машині. Майже як піжон. Він з висока дивиться на інших студентів в школі, бо вони не достойні його. Але в той самий час тих, хто нижче, він не чипає і не товче їх обличчям в грязюку. З його вигляду, постави і мови все стає одразу зрозумілим "хто є хто". І найцікавіше це те, що він не "позєр". Він дійсно дуже розумний. Він грає на фортепіано, знається на музиці, чудово танцює. До всього того він ще дуже сильний. Тобто всі його переваги і таланти видно не озброєнним оком. Звісно, що така людина має повне право бути "кращим", тобто "арісто", і мати більше ресурсів ніж інші.
Все цілком обгрунтовано.
Приємного перегляду:)
Читати далі...
середа, 20 травня 2009 р.
Депресія
На мене іноді находять такі собі хвилинки депресії. Це не часто, але буває. Краще про це написати.
Сьогодні дуже важко. Наче в цей день я більш менш окреслив свої перспективи на наступні 2 місяці. Вони виглядають дуже непогано. Якщо все буде так, як я планую, то мої мрії стануть ще ближчими.
Здавалося б, що все нічого так. Все йде по плану. Крім одного - я сам.
Це найбільша проблема для мене. Мені майже ні з ким поділитися своїми здобутками і планами. Я розповідаю про це родині, але так лише махають головою і кажуть, що я молодець. Є ще брат. Але він все далі і далі від мене, що є нормальним для життя, але важким для мене.
Сьогодні я мав піти на зустріч людей, що ходили разом в похід. Але не пішов через те, що мені не подобається пити пиво просто неба, мені не подобається бачити, як люди тупо напиваються, в мене серце кров'ю заливається, коли я бачу дівчат з сигаретами в одній руці і з Revo або King's Bridge в іншій. Коли ви бачите мене в такій компанії, то я там опинився вимушено. Я як і всі хочу спілкування і певних розваг. Але то не те. Я з радістю пригадую наші вечірки у Каті з Деном. Отам був я. Там мені подобалося.
Я заздрю свому брату, бо він якось не звертає на все це уваги. Іноді я заздрю навіть тим, хто не думає і хаває все, що показує телевізор. Хоча цим овочам, які не живуть, а животіють, пряма дорога до вимирання. Але вони радіють з того, що красиво себе вбивають. Я намагаюся не вбивати себе, але це накладає на мене певні принципі і правила. Дуже мало людей з мого оточення такі самі.
Треба міняти середовище. Шукати інше. Але я не знаю, що тут робити. І головне тут те, що мені потрібне спілкування насамперед з дівчатами. А я туплю і не знаю, де це шукати. В @ мені некомфортно, огидно і нецікаво. Хоча якось треба буде зайти туди. Може є там цікаві стажери чи нові мембери.
Компанія з середовища мого брата також чимось цікава. Але це для мене лише розширення мого світогляду і не більше. Так, щоб там було дуже цікаво не скажу. План такий - спочатку напиваємося, а потім співаємо одні і тіж самі пісні. Більш нічого. Це мені нагадує ще 1 і 2 курс, коли я з друзями і з братом сиділи у Кастена у дворі. Це непогано, але це вже пройдений етап. Я не хочу назад у майбутнє.
Трохи легше стало після написаного:)
Читати далі...
Сьогодні дуже важко. Наче в цей день я більш менш окреслив свої перспективи на наступні 2 місяці. Вони виглядають дуже непогано. Якщо все буде так, як я планую, то мої мрії стануть ще ближчими.
Здавалося б, що все нічого так. Все йде по плану. Крім одного - я сам.
Це найбільша проблема для мене. Мені майже ні з ким поділитися своїми здобутками і планами. Я розповідаю про це родині, але так лише махають головою і кажуть, що я молодець. Є ще брат. Але він все далі і далі від мене, що є нормальним для життя, але важким для мене.
Сьогодні я мав піти на зустріч людей, що ходили разом в похід. Але не пішов через те, що мені не подобається пити пиво просто неба, мені не подобається бачити, як люди тупо напиваються, в мене серце кров'ю заливається, коли я бачу дівчат з сигаретами в одній руці і з Revo або King's Bridge в іншій. Коли ви бачите мене в такій компанії, то я там опинився вимушено. Я як і всі хочу спілкування і певних розваг. Але то не те. Я з радістю пригадую наші вечірки у Каті з Деном. Отам був я. Там мені подобалося.
Я заздрю свому брату, бо він якось не звертає на все це уваги. Іноді я заздрю навіть тим, хто не думає і хаває все, що показує телевізор. Хоча цим овочам, які не живуть, а животіють, пряма дорога до вимирання. Але вони радіють з того, що красиво себе вбивають. Я намагаюся не вбивати себе, але це накладає на мене певні принципі і правила. Дуже мало людей з мого оточення такі самі.
Треба міняти середовище. Шукати інше. Але я не знаю, що тут робити. І головне тут те, що мені потрібне спілкування насамперед з дівчатами. А я туплю і не знаю, де це шукати. В @ мені некомфортно, огидно і нецікаво. Хоча якось треба буде зайти туди. Може є там цікаві стажери чи нові мембери.
Компанія з середовища мого брата також чимось цікава. Але це для мене лише розширення мого світогляду і не більше. Так, щоб там було дуже цікаво не скажу. План такий - спочатку напиваємося, а потім співаємо одні і тіж самі пісні. Більш нічого. Це мені нагадує ще 1 і 2 курс, коли я з друзями і з братом сиділи у Кастена у дворі. Це непогано, але це вже пройдений етап. Я не хочу назад у майбутнє.
Трохи легше стало після написаного:)
Читати далі...
неділя, 17 травня 2009 р.
Євробачення 2009
Хоча сам конкурс є дуже посереднім з огляду на якість учасників і рівень мистецтва, але ігнорувати його популярність серед люмпенів не можна. Тому я напишу пару слів про свої враження.
Почнемо з менш важливого, а потім перейдемо до переможця. Взагалі спочатку мені сподобалися такі країни Ісландія, Греція, Норвегія, Росія (Хоча виступ гівно, але українською співала частину. А це за душу бере). Також сподобалась Молдова за етнічну постановку.
Багато конкурсантів не сподобалося, бо співали "поганою" англійською. Мені, як людині, яка знається трохи на англійській мові, одразу сильно ріже вуха, коли чую неякісну вимову англійської. І тому всі такі виступи одразу підпадають у категорію "гівно", бо звучать неорганічно.
Не сподобалися всілякі фріки типу Сербії. Ненавиджу такі виступи.
Ну, а тепер те, що сподобалося.
Я насправді дивився все уривками. І виступ переможця побачив лише у його виході "на біс". Тому моїм фаворитом була Ісландія, яку я вподобав, коли уривками продивлявся перший полу-фінал. Класно вона співає. Дуже органічна, красива і талановита дівчина.
Другим мені вже під час фіналу сподобався грек. Класно від співав. Дуже відверто стрибав. Особливо сподобалася сама постановка номеру. Там була класна хореографія, цікава ідея з рухомою і магнітною доріжкою, та й сам співак круто рухався на сцені. Одним словом, він повністю поєднався з піснею і сценою.
Про Росію скажу, що приємно, що за них виступала українка. Виступ не дуже. Такі не виграють на цьому конкурсі. Але мені сподобалося, що пісня про маму, що там є українській приспів, і взагалі її виступ був наповнений Україною. Приємно.
А тепер про переможця. Я просто кайфую з того, що це білорус. Молодець. Взагалі співає він погано. Вокальні дані в нього дуже посередні. Але пісня "FairyTale" була максимально відвертою. Він співав її нібито розказує про себе, з жестами та емоціями. Оце і зіграло вирішальну роль. Йому просто повірили. Також сподобалася підтанцьовка. Вона в нього така невимушена. На бекграунді пацани тупо біса гонять і просто радіють життю. І на хлопака приємно дивитися. Він дуже схожий на "self-made man", що не може не викликати в мене повагу. Так тримати. І біс з ним, що це Норвегія. Він білорус. Кров змінити не можна:)
Читати далі...
Почнемо з менш важливого, а потім перейдемо до переможця. Взагалі спочатку мені сподобалися такі країни Ісландія, Греція, Норвегія, Росія (Хоча виступ гівно, але українською співала частину. А це за душу бере). Також сподобалась Молдова за етнічну постановку.
Багато конкурсантів не сподобалося, бо співали "поганою" англійською. Мені, як людині, яка знається трохи на англійській мові, одразу сильно ріже вуха, коли чую неякісну вимову англійської. І тому всі такі виступи одразу підпадають у категорію "гівно", бо звучать неорганічно.
Не сподобалися всілякі фріки типу Сербії. Ненавиджу такі виступи.
Ну, а тепер те, що сподобалося.
Я насправді дивився все уривками. І виступ переможця побачив лише у його виході "на біс". Тому моїм фаворитом була Ісландія, яку я вподобав, коли уривками продивлявся перший полу-фінал. Класно вона співає. Дуже органічна, красива і талановита дівчина.
Другим мені вже під час фіналу сподобався грек. Класно від співав. Дуже відверто стрибав. Особливо сподобалася сама постановка номеру. Там була класна хореографія, цікава ідея з рухомою і магнітною доріжкою, та й сам співак круто рухався на сцені. Одним словом, він повністю поєднався з піснею і сценою.
Про Росію скажу, що приємно, що за них виступала українка. Виступ не дуже. Такі не виграють на цьому конкурсі. Але мені сподобалося, що пісня про маму, що там є українській приспів, і взагалі її виступ був наповнений Україною. Приємно.
А тепер про переможця. Я просто кайфую з того, що це білорус. Молодець. Взагалі співає він погано. Вокальні дані в нього дуже посередні. Але пісня "FairyTale" була максимально відвертою. Він співав її нібито розказує про себе, з жестами та емоціями. Оце і зіграло вирішальну роль. Йому просто повірили. Також сподобалася підтанцьовка. Вона в нього така невимушена. На бекграунді пацани тупо біса гонять і просто радіють життю. І на хлопака приємно дивитися. Він дуже схожий на "self-made man", що не може не викликати в мене повагу. Так тримати. І біс з ним, що це Норвегія. Він білорус. Кров змінити не можна:)
Читати далі...
пʼятниця, 15 травня 2009 р.
Мій ідеал, мої герої.
Коли зростаємо в дитинстві, то так або інакше ми хочемо бути схожими на тих, або інших героїв. Це однозначно.
Так оце мені захотілося подумати: "А на кого це я хотів бути схожим, і ким хотів стати?"
Взагалі я не дуже люблю створювати собі таких собі кумирів. Але вони є незалежно від того, чи хочу я чи ні. Бо на когось треба орієнтуватися, копіювати, у когось вчитися і т.д.
Так от, що я скажу. Як і у багатьох хлопців першими моїми героями були Жан-Клод Ван Дамм, Сільвестер Сталлоне, Арні. Тобто це були герої бойовиків, що транслювалися у великій кількості на телеекранах в моєму дитинстві.
Далі були герої з усіляких американських фільмів про невдах. В тих фільмах був стандартний невдаха, якого всі гнобили, але в кінці він втирав носа всім. От і я таким хотів бути.
Вже десь в кінці школи прийшли мульти і фільми про героїв - Spiderman, Batman і тому подібне. Оце мабуть головні мої герої і зараз, на яких я хочу бути схожим. Головна особливість цих героїв - це довершене поєднання сили і розуму. Вони не тільки мають надзвичайні таланти, а ще й вміють думати головою. Особливо люблю Spiderman, бо він там фізику вивчає, що я дуже поважаю після лекцій Глушкова Віталія Миколайовича( одногрупники зрозуміють:) )
І зараз у віці 22 років я намагаюся поєднувати розвиток як розумовий, так і фізичний. Думаю, мені це вдається. Це дуже важливо для мене. Бо якщо я щось знаю і щось таки уявляю собою як розумна людина, то це треба вміти захистити від прояву, можливо, не такої розумної, але брутальної і грубої фізичної сили. Це і є певним захистом своєї позиції. Бо надають по голові і потім будеш довго розповідати, який ти був розумний в лікарні.
Десь у мріях хочеться стати хоч на короткий період часу Супер Героєм:)
Читати далі...
Так оце мені захотілося подумати: "А на кого це я хотів бути схожим, і ким хотів стати?"
Взагалі я не дуже люблю створювати собі таких собі кумирів. Але вони є незалежно від того, чи хочу я чи ні. Бо на когось треба орієнтуватися, копіювати, у когось вчитися і т.д.
Так от, що я скажу. Як і у багатьох хлопців першими моїми героями були Жан-Клод Ван Дамм, Сільвестер Сталлоне, Арні. Тобто це були герої бойовиків, що транслювалися у великій кількості на телеекранах в моєму дитинстві.
Далі були герої з усіляких американських фільмів про невдах. В тих фільмах був стандартний невдаха, якого всі гнобили, але в кінці він втирав носа всім. От і я таким хотів бути.
Вже десь в кінці школи прийшли мульти і фільми про героїв - Spiderman, Batman і тому подібне. Оце мабуть головні мої герої і зараз, на яких я хочу бути схожим. Головна особливість цих героїв - це довершене поєднання сили і розуму. Вони не тільки мають надзвичайні таланти, а ще й вміють думати головою. Особливо люблю Spiderman, бо він там фізику вивчає, що я дуже поважаю після лекцій Глушкова Віталія Миколайовича( одногрупники зрозуміють:) )
І зараз у віці 22 років я намагаюся поєднувати розвиток як розумовий, так і фізичний. Думаю, мені це вдається. Це дуже важливо для мене. Бо якщо я щось знаю і щось таки уявляю собою як розумна людина, то це треба вміти захистити від прояву, можливо, не такої розумної, але брутальної і грубої фізичної сили. Це і є певним захистом своєї позиції. Бо надають по голові і потім будеш довго розповідати, який ти був розумний в лікарні.
Десь у мріях хочеться стати хоч на короткий період часу Супер Героєм:)
Читати далі...
Я і мій брат Дмитро
Коли живеш у щоденній рутині, дуже багато речей здаються тобі зрозумілими і звичайними. А ще більше нюансів та деталей ти просто не помічаєш. Тому необхідно час від часу виходити зі "стану рівноваги" і дивитися на все з іншого боку.
Таким "виходом з рівноваги" став для мене похід в Крим. Туди я пішов з братом Дмитром. Останнім часом ми дуже мало часу проводимо разом, а тут мали 10 днів жити пліч-о-пліч. Одразу в поході оточуючі стали нас порівнювати. Щось на кшталт:"Рідні брати - а такі різні". Про це нам казали не раз. Мене це відверто чіпляло, бо я не вважаю нас дуже різними. Але все ж таки я вирішив трохи проаналізувати, які ми насправді є з Дмитром.
Трохи подумавши, я вирішив, що ми, очевидно, різні. Але різні ми лише для оточуючих, як мені здається. Внутрішньо ми дуже схожі. Не знаю як Дмитро, але особисто я бачу в ньому прихованого себе. Тобто такого ж агресивного, імпульсивного та сильного, яким його бачать інші. Просто свого часу я почав більшу увагу приділяти знанням і взаємодії з оточенням. Це не могло не вплинути негативно на мої успіхи у спорті та позитивно у стосунках з людьми, де я став більш поміркований і стриманий (Хоча зараз чомусь саме Дмитро вчить мене з розумінням ставитись до "не таких як я").
У своїх роздумах я прийшов до того, що у нас просто різні фокуси інтересів. Я більше прагну до знань, роздумів, самоаналізу тощо. Дмитро більш любить силу, а саме спорт, комп’ютерні ігри, онлайн-ігри. Як він сам мені казав:"Вова, ти знаєш, я відчуваю в собі воїна. І мені це подобається". Так і є насправді.
Але наша сила в тому, що кожен намагається підтягнути один одного в тій сфері, де кожен з нас не дуже. Наприклад, я намагаюся розказувати Дмитру про свої надбання у пошуку, роздумах, аналізі і у висновках, які я роблю з всього того. Іноді я трохи захоплююсь з цим, але тим не менш, я бачу, що Дмитро це засвоює. Найважливіше, що я тут знайшов, це те, що необов’язково Дмитрові повинно подобатися те, що я говорю, і він повинен погодитися. Спочатку йому може взагалі нічого не сподобатися, але так або інакше, він все одно прислуховується до мене. І якщо я говорив слушну річ, то рано чи пізно він це прийме так, що я і не помічу. Це станеться само собою. Так сталося з матюками, коли я вирішив не матюкатися взагалі, і також притягнути до цього брата. Ми дуже сварилися з цього, але через певний період часу я сам побачив, як він поправляє інших:) Отак от.
Так само і Дмитро завжди намагається допомогти мені там, де я маю проблеми. Зараз це спорт, де Дмитро постійно радить мені, як треба правильно робити, потім це стосунки з дівчатами, де його поради просто важко переоцінити, і також це стосунки з людьми, бо останнім часом я мало спілкувався з новими людьми і це позначилося на моєму розумінні процесів у спілкуванні з ними.
Отже, можна констатувати, що ми дійсно різні за інтересами і за характерами, але у сферах своїх інтересів ми дуже схожі, бо кожен з нас намагається досягнути найкращого. Тому, мабуть, я і не відчуваю суттєвої різниці між нами. Хіба що Дмитро це не визначився зі своїми пріоритетами в житті. Але це справа часу. Я також не швидко прийшов до розуміння своїх бажань і цілей. Він обов’язково до цього прийде, якщо захоче:) Як і я колись.
Читати далі...
Таким "виходом з рівноваги" став для мене похід в Крим. Туди я пішов з братом Дмитром. Останнім часом ми дуже мало часу проводимо разом, а тут мали 10 днів жити пліч-о-пліч. Одразу в поході оточуючі стали нас порівнювати. Щось на кшталт:"Рідні брати - а такі різні". Про це нам казали не раз. Мене це відверто чіпляло, бо я не вважаю нас дуже різними. Але все ж таки я вирішив трохи проаналізувати, які ми насправді є з Дмитром.
Трохи подумавши, я вирішив, що ми, очевидно, різні. Але різні ми лише для оточуючих, як мені здається. Внутрішньо ми дуже схожі. Не знаю як Дмитро, але особисто я бачу в ньому прихованого себе. Тобто такого ж агресивного, імпульсивного та сильного, яким його бачать інші. Просто свого часу я почав більшу увагу приділяти знанням і взаємодії з оточенням. Це не могло не вплинути негативно на мої успіхи у спорті та позитивно у стосунках з людьми, де я став більш поміркований і стриманий (Хоча зараз чомусь саме Дмитро вчить мене з розумінням ставитись до "не таких як я").
У своїх роздумах я прийшов до того, що у нас просто різні фокуси інтересів. Я більше прагну до знань, роздумів, самоаналізу тощо. Дмитро більш любить силу, а саме спорт, комп’ютерні ігри, онлайн-ігри. Як він сам мені казав:"Вова, ти знаєш, я відчуваю в собі воїна. І мені це подобається". Так і є насправді.
Але наша сила в тому, що кожен намагається підтягнути один одного в тій сфері, де кожен з нас не дуже. Наприклад, я намагаюся розказувати Дмитру про свої надбання у пошуку, роздумах, аналізі і у висновках, які я роблю з всього того. Іноді я трохи захоплююсь з цим, але тим не менш, я бачу, що Дмитро це засвоює. Найважливіше, що я тут знайшов, це те, що необов’язково Дмитрові повинно подобатися те, що я говорю, і він повинен погодитися. Спочатку йому може взагалі нічого не сподобатися, але так або інакше, він все одно прислуховується до мене. І якщо я говорив слушну річ, то рано чи пізно він це прийме так, що я і не помічу. Це станеться само собою. Так сталося з матюками, коли я вирішив не матюкатися взагалі, і також притягнути до цього брата. Ми дуже сварилися з цього, але через певний період часу я сам побачив, як він поправляє інших:) Отак от.
Так само і Дмитро завжди намагається допомогти мені там, де я маю проблеми. Зараз це спорт, де Дмитро постійно радить мені, як треба правильно робити, потім це стосунки з дівчатами, де його поради просто важко переоцінити, і також це стосунки з людьми, бо останнім часом я мало спілкувався з новими людьми і це позначилося на моєму розумінні процесів у спілкуванні з ними.
Отже, можна констатувати, що ми дійсно різні за інтересами і за характерами, але у сферах своїх інтересів ми дуже схожі, бо кожен з нас намагається досягнути найкращого. Тому, мабуть, я і не відчуваю суттєвої різниці між нами. Хіба що Дмитро це не визначився зі своїми пріоритетами в житті. Але це справа часу. Я також не швидко прийшов до розуміння своїх бажань і цілей. Він обов’язково до цього прийде, якщо захоче:) Як і я колись.
Читати далі...
понеділок, 11 травня 2009 р.
Нотатки з Криму. Підсумки.
Насправді, я дуже помилився у своїх судженнях на рахунок людей, з ким відпочивав на травневі свята. Одразу тут хочеться зробити висновок, що так поспішно як я судити про людей не можна. Завжди потрібен час на знайомство з людиною та формування думки про неї.
Спочатку дійсно враження від компанії були не дуже. Але потім стало зрозуміло, що люди - це люди. І потрібно поважати всіх, бо всі ми різні. Саме це і є запорукою цікавого життя у взаємодії різних, а часом антагоністичних, характерів.
Можу сказати, що в кінці подорожі я можу назвати лише 2-3 імені, з якими мені не хотілося б проводити час в майбутньому. Виявилося, що так або інакше, більшість в нашій компанії були перед усім особистостями. Тобто людьми, що мають свої "фішки", свої особливості характеру і вдачі, що і робить з просто людини "особистість".
Читати далі...
Спочатку дійсно враження від компанії були не дуже. Але потім стало зрозуміло, що люди - це люди. І потрібно поважати всіх, бо всі ми різні. Саме це і є запорукою цікавого життя у взаємодії різних, а часом антагоністичних, характерів.
Можу сказати, що в кінці подорожі я можу назвати лише 2-3 імені, з якими мені не хотілося б проводити час в майбутньому. Виявилося, що так або інакше, більшість в нашій компанії були перед усім особистостями. Тобто людьми, що мають свої "фішки", свої особливості характеру і вдачі, що і робить з просто людини "особистість".
Читати далі...
субота, 2 травня 2009 р.
Нотатки з Криму 2009. 3 день.
Я дуже помилився вчора про людей, що оточують мене в подорожі. І я відверто дуже радий визнати свою помилку:)
Справа в тому, що сьогодні цілий день йшов дощ. Тому ми залишилися в таборі і тільки спали та розмовляли.
Табор, де ми стоїм, дуже класний, тому що там є дуже багато дров. Але проблема в тому, що до води дуже важко дістатися. Джерело води знаходиться внизу гори, де ми зупинилися. Стежка для спуску після дощу стала дуже слизькою в деяких місцях. Але нам об 11 вечора стало зрозуміло, що не вистачає нам води на завтра і треба за нею йти. І ми пішли. Я, Дмитро і Єгор. Як раз імла опустилася і було дуже темно. Я не захотів спускатися, коли зрозумів, з чим треба зіткнутися. І Дмитро мене підтримав. А от Єгор мене здивував. Він сказав, що все одно треба йти, і пішов. Тоді ми не мали іншого виходу як піти за ним. Це було реально небезпечно для життя. Але ми пройшли. Якщо б Єгор не пішов, ми б також не пішли б. Як повернулися, то висказали своє фе Єгору, бо ми дуже ризикували. Зараз все нормально.
Подорож продовжується:)
Читати далі...
Справа в тому, що сьогодні цілий день йшов дощ. Тому ми залишилися в таборі і тільки спали та розмовляли.
Табор, де ми стоїм, дуже класний, тому що там є дуже багато дров. Але проблема в тому, що до води дуже важко дістатися. Джерело води знаходиться внизу гори, де ми зупинилися. Стежка для спуску після дощу стала дуже слизькою в деяких місцях. Але нам об 11 вечора стало зрозуміло, що не вистачає нам води на завтра і треба за нею йти. І ми пішли. Я, Дмитро і Єгор. Як раз імла опустилася і було дуже темно. Я не захотів спускатися, коли зрозумів, з чим треба зіткнутися. І Дмитро мене підтримав. А от Єгор мене здивував. Він сказав, що все одно треба йти, і пішов. Тоді ми не мали іншого виходу як піти за ним. Це було реально небезпечно для життя. Але ми пройшли. Якщо б Єгор не пішов, ми б також не пішли б. Як повернулися, то висказали своє фе Єгору, бо ми дуже ризикували. Зараз все нормально.
Подорож продовжується:)
Читати далі...
пʼятниця, 1 травня 2009 р.
Нотатки з Криму 2009. 2 день.
Щось сьогодні день 2, і я трохи зірвався ввечері. Дуже некомфортно себе відчуваю. Реально з 15 людей в нашій бригаді Людьми з Великої Літери можу назвати лише свого брата, Іру та Гену. Це люди, які мені цікаві. Всі інші лише масовка, яка постійно п'є, лається і пишається цими чеснотами. Ненавиджу.
В цілому день пройшов дуже цікаво. Ми дуже багато пройшли, в мене ниють плечі від рюкзаку. Багато в чому ми завдячуємо такому розвитку подій нашому провіднику, який перший раз йде цим маршрутом. Ми пару разів не знали куди йти, несподівано потрапляли на річку, яку потрібно було переходити вброд, робили непотрібні хуки. В кінці кінців це дуже виснажило всіх, але тепер відчуваєш гордість за свої звершення:)
Протягом всього дня деякі хлопці навмисно намагалися напитися якнайсильніше. Тепер ввечері, коли протверезіли, розповідають про це всім з великою гордістю:)
Важкувато мені під це підлаштовуватися. Бо я явно інший. І іноді мене дуже напрягає отакє от опускання до рівня більшості.
Окремого слова заслуговують дівчата. Більшість з них п'ять, курять, лаяться матом не гірше за хлопців. Важкувато на когось реально звернути увагу.
Мені немає з ким поговорити. Я читаю, цікавлюсь новинами, аналізую, думаю, намагаюся працювати над вдосконаленням себе. Одним словам я тупо ботан. Теми розмов тут про гулянки і випивку, а я тут взагалі профан.
Зараз мені здається, що розум іноді сильно заважає.
Далі буде... Пройшло лише 2 дні:)
Читати далі...
В цілому день пройшов дуже цікаво. Ми дуже багато пройшли, в мене ниють плечі від рюкзаку. Багато в чому ми завдячуємо такому розвитку подій нашому провіднику, який перший раз йде цим маршрутом. Ми пару разів не знали куди йти, несподівано потрапляли на річку, яку потрібно було переходити вброд, робили непотрібні хуки. В кінці кінців це дуже виснажило всіх, але тепер відчуваєш гордість за свої звершення:)
Протягом всього дня деякі хлопці навмисно намагалися напитися якнайсильніше. Тепер ввечері, коли протверезіли, розповідають про це всім з великою гордістю:)
Важкувато мені під це підлаштовуватися. Бо я явно інший. І іноді мене дуже напрягає отакє от опускання до рівня більшості.
Окремого слова заслуговують дівчата. Більшість з них п'ять, курять, лаяться матом не гірше за хлопців. Важкувато на когось реально звернути увагу.
Мені немає з ким поговорити. Я читаю, цікавлюсь новинами, аналізую, думаю, намагаюся працювати над вдосконаленням себе. Одним словам я тупо ботан. Теми розмов тут про гулянки і випивку, а я тут взагалі профан.
Зараз мені здається, що розум іноді сильно заважає.
Далі буде... Пройшло лише 2 дні:)
Читати далі...
четвер, 30 квітня 2009 р.
Нотатки з Криму 2009. 1 день.
Сьогодні перший день в поході:)
Відчуваю себе дуже не комфортно. Бо люди дуже багато п'ють. Для мене це напряжно.
В поїзді все було нормально. Класно поспілкувалися з хлопцями. Гена до речі приємна людина. Не дебіл. Це точно.
Єдина проблема була в тому, що по приїзді до Бахчисараю ми пішли на місце стоянки. Але десь за 1 км до неї зупинив нас Мерседес і місцеві вводити хотіли мзду за те, щоб коні нас пропустили. Не знаю, як там все владнали, але ми десь годину тупо чекали на те, щоб далі піти. Не сподобалося це.
Важкувато почуваюся у новій кампанії. Вимушено мовчу і слухаю. Намагаюся знайти свою нішу. Це трохи важко. Тут головне бути смішним і easygoing. Тобто дуже далеким від самоконтролю.
Все тут здається не моє. Тому це і цікаво. Подивимося що буде далі:)
Читати далі...
Відчуваю себе дуже не комфортно. Бо люди дуже багато п'ють. Для мене це напряжно.
В поїзді все було нормально. Класно поспілкувалися з хлопцями. Гена до речі приємна людина. Не дебіл. Це точно.
Єдина проблема була в тому, що по приїзді до Бахчисараю ми пішли на місце стоянки. Але десь за 1 км до неї зупинив нас Мерседес і місцеві вводити хотіли мзду за те, щоб коні нас пропустили. Не знаю, як там все владнали, але ми десь годину тупо чекали на те, щоб далі піти. Не сподобалося це.
Важкувато почуваюся у новій кампанії. Вимушено мовчу і слухаю. Намагаюся знайти свою нішу. Це трохи важко. Тут головне бути смішним і easygoing. Тобто дуже далеким від самоконтролю.
Все тут здається не моє. Тому це і цікаво. Подивимося що буде далі:)
Читати далі...
середа, 8 квітня 2009 р.
Що я зробив би, якщо б виграв мільйон
На уроці німецької мови на таке питання треба було відповісти. Я задумався.
Там були варіанти відповіді. На кшталт, поїхав би у навколосвітню подорож, купив би собі Порше, купив би будинок своєї мрії і т.д.
Але жодна з цих відповідей, як не дивно, мене не привабила. І це зрозуміло. Бо там були лише варіанти того, як проїсти ті гроші, а не використати ефективно.
Ну, я от подумав, і в мене з'явилися поки що 2 варіанти. Вони обидва припускають відкриття власної справи для зароблення грошей. Так от:
1. Відкриття молодіжного готелю. Повинно бути дуже дешево і чисто. Можливо я зможу залучити Дена як партнера, бо він в цьому розуміється.
2. Відкриття бізнесу у сільському господарстві. Я хотів би створити безвідходне виробництво там.
По-моєму, в мене були ще якісь ідеї, але я їх забув. Думаю, додам, коли згадаю їх, або з'явиться щось новенькє в мене в голові:)
Читати далі...
Там були варіанти відповіді. На кшталт, поїхав би у навколосвітню подорож, купив би собі Порше, купив би будинок своєї мрії і т.д.
Але жодна з цих відповідей, як не дивно, мене не привабила. І це зрозуміло. Бо там були лише варіанти того, як проїсти ті гроші, а не використати ефективно.
Ну, я от подумав, і в мене з'явилися поки що 2 варіанти. Вони обидва припускають відкриття власної справи для зароблення грошей. Так от:
1. Відкриття молодіжного готелю. Повинно бути дуже дешево і чисто. Можливо я зможу залучити Дена як партнера, бо він в цьому розуміється.
2. Відкриття бізнесу у сільському господарстві. Я хотів би створити безвідходне виробництво там.
По-моєму, в мене були ще якісь ідеї, але я їх забув. Думаю, додам, коли згадаю їх, або з'явиться щось новенькє в мене в голові:)
Читати далі...
Баланс між дисципліною та спокусами
Цей баланс - це найцікавіше поле для моїх досліджень і думок. Завжди перед тобою стоїть вибір між спокусою і обов'язком. І цей вибір треба робити кожну секунду.
Взагалі питання вибору тут полягає в тому - чи робити так, як хочеш, чи як потрібно? Перше питання йде від нашої тваринної суті. Тобто робиш те, що хочеться, те, що підказує інстинкт. Друге питання вже суто людинне, бо, щоб зрозуміти те, що потрібно робити, треба подумати і зробити над собою зусилля. Цього тварини зазвичай не роблять.
Тому я обираю пріоритет того, що потрібно робити над тим, що хочеться робити.
Але треба справедливо відзначити, що від такого мого вибору, тваринної своєї частини я ніяк не позбавився. Тому треба собі дозволяти робити те, що хочеться, коли на це є час:)
Читати далі...
Взагалі питання вибору тут полягає в тому - чи робити так, як хочеш, чи як потрібно? Перше питання йде від нашої тваринної суті. Тобто робиш те, що хочеться, те, що підказує інстинкт. Друге питання вже суто людинне, бо, щоб зрозуміти те, що потрібно робити, треба подумати і зробити над собою зусилля. Цього тварини зазвичай не роблять.
Тому я обираю пріоритет того, що потрібно робити над тим, що хочеться робити.
Але треба справедливо відзначити, що від такого мого вибору, тваринної своєї частини я ніяк не позбавився. Тому треба собі дозволяти робити те, що хочеться, коли на це є час:)
Читати далі...
пʼятниця, 27 березня 2009 р.
Бойові традиції аріїв
Нарешті дочитав книгу Олексія Мандзяка «БОЙОВІ ТРАДИЦІЇ АРІЇВ». Дуже сподобалося, бо знайшов в ній багато відповідей на цікаві для мене питання. Зверну увагу на те, що автор використовує дуже багато прикладів та порівнянь традицій українців з традиціями інших слов’янських народів та навіть народів Азії, Африки та Америки. Тому хочу написати резюме прочитаного.
Почну з того, що рік тому, коли тільки почав займатися боксом, з’явилися в мене думки про бойові традиції мого народу, моєї нації. Потім натрапив на ось цю книгу. Там, як виявилося, написано дуже багато цікавого і нового для мене. Особливо запам’яталося те, що українці теж мають глибокі коріння бойового мистецтва, про яке в школі не розповідають, на жаль:( Діти чують лише багато про східні бойові мистецтва, що широко розрекламовані у ЗМІ, а про СВОЄ ніхто і слова не розкаже. Треба це виправляти на власному прикладі.
Отже, що нового я для себе взяв з кожного розділу книги:
1. Українські бойові танці
Тут почув багато нового про українські традиції танцю взагалі та про безвідривний зв’язок між танцем і боєм. В принципі будь-який поєдинок починається з розминки. От і раніше танець був розминкою до бою, а також засобом відпрацювання певних елементів бою у формі танцю.
На боксі тренер під "бою з тінню" часто наголошує про те що треба танцювати в бою. Раніше це не дуже розумів. Але потім швидко збагнув це. Навіть на відео, де тренується Великий Рой Джонс мл., видно як він каже собі під ніс: "Dance, mother fucker, dance!". Я думаю коментарі зайві.
2. Кулачний бій.
Тут було повно відкриттів для мене. Дізнався про різні види кулачних боїв. А також про системи підготовки до них.
Після цього почав поважати футбольних хуліганів, що деруться навкулачки "лава на лаву". Це дійсно традиційні забавки, і не має там нічого поганого. При чому вони користуються давніми правилами, що майже виключають можливість вбивства кого-небудь з супротивників.
3. Українська народна боротьба
Тут так само як і про кулачний бій. Ніколи до цього в Україні не чув про традиції національної боротьби. Ганьба!
Дуже тут запам’яталися маленькі жартівливі розповіді про бої в давнину, просто описи атмосфери проведення поєдинків та інше.
4. Паличний бій
Якось я ще в дитинстві дивився програму по ТБ про східні бойові мистецтва. І там показували якраз паличний бій, де палки були у вигляді самурайських мечів, а самі учасники бою одягали спеціальні захисні обладунки. От тоді я думав про те, чому в нас такого немає.
Бачте, у книзі я знайшов те, про що думав. Все ми маємо. І такі традиції були. Якось же вчилися козаки шаблею володіти. Звичайно, що паличний бій і є тією чудовою альтернативою для тренування.
5. Карпатський топірець
Ну, а тут взагалі для мене "хвантастика" почалася. Знав я щось про Карпати, що там гуцули живуть, що там говірка специфічна, що гори там і все. А от про карпатський топірець чи, як його називають, бартку, і про володіння ним не знав.
Тепер знаю і про такі традиції. Особливо запам’яталася традиція відрубування дівочих кос на весілля, коли парубок і майбутній чоловік повинен не просто їх одрубати, а зробити це кидком бартки. Володіння барткою було, звісно, певним показником зрілості чоловіка. І це правильно.
6. Способи випробовування і демонстрування ударів в українських бойових мистецтвах
Дійсно, крім того, що ти вмієш щось робити, треба вміти якось демонструвати це іншим.
Найбільш я запам’ятав розповідь про показовий номер, що його демонстрували кубанські козаки періоду національно-визвольних змагань 1917-1921. Як досконало вони володіли шаблею! Просто не віриться що таке можливо. Цікаво, що з тієї розповіді, найкращим в тому загоні кубанських козаків був їх сотник. Він там просто фокуси показував, на кшталт рубання груш, поставлених на голови козаків, їдучи на коні і на швидкості. Звісно, що при цьому ніхто не постраждав крім груш.
7. Мистецтво ухилення від метальної зброї українській традиції
В цьому розділі дізнався про народні техніки навчання мистецтву ухилення. Раніше ухилення бачив лише у фільмі "Небезпечна Зброя" з Мелом Гібсоном та Джетом Лі. Так отам Джет Лі в одному епізоді демонструє ухилення від кулі. Коли я це побачив вперше, то думав, що це у фільмі придумали для ефектності. Але зараз я точно знаю, що таке можна реально зробити.
Є вже давно пророблені техніки підготовки та оволодіння такими навичками. Все дуже просто. Або треба стояти на місці і дати супротивнику точно прицілитися, а потім швидко відійти з "місця смерті". Або потрібно рухатися хаотично маятником, збиваючи опонента з пантелику. На додачу можна ще визначати напрям польоту кулі, стріли, ножа та іншого за позицією ніг, рук, голови та корпусу стріляючого. Це дуже тонке мистецтво і осягнути його можна лише у наполегливих щоденних тренуваннях протягом років.
8. Вірування про землю та українські змагально-бойові мистецтва.
Наскільки в давнину поважали землю! Козаки брали та загортали у хустку шматок рідної землі, або набивали чоботи і шапки рідною землею, коли вирушали у далекий похід. Вони вірили, що їм нічого не загрожує, якщо рідна земля з ними.
Також багато було народних обрядів було пов’язано з землею: це і прикладення землі з-під церкви до місця на тілі, що болить, збирання землі матір’ю від сліду босої ноги сина в хустину перед його походом у військо і ще багато інших обрядів.
9. Місце і роль жінки в бойовій і воїнській культурі українців
По-чесному, в цьому розділі вперше в своєму житті дізнався про українських жінок, про традиційні взаємовідносини чоловіка і жінки в родині, зрозумів, що має робити жінка, а що маю робити я. Також дуже цікаво розповідалося про "українських амазонок", про тих жінок, що з огляду на обставини, копіювали чоловіків. Але копія - не оригінал. Тому треба робити все для, того, щоб жінка була жінкою. Це обов’ячзок чоловіків.
Найбільше запам’ятав на скільки сакральне ставлення до жінок було в українців. Наприклад, вважалося, якщо прокляне тебе мати, то ніхто вже не допоможе, навіть Бог безсилий. Потім зброю чоловіки лише з рук жінок брали.
Класне прислів’я звідси:"Чоловік у домі голова, а жінка - душа, жінка за три кути хату тримає, а чоловік - за один". Цим все сказано. Ще раз переконався в тому, що нафіга нам той бісів фемінізм. Фтопку його!
Слава Українській Жінці!
10. Тренувальні пісні у практиці українських бойових мистецтв
Тут небагато нового дізнався. Звісно, що пісня давно вже грає важливу роль у підтримці настрою, у бойового духу в будь-якій армії світу.
Мене здивувало те, як проходили заняття фізичними вправами під пісню. Тобто, коли, наприклад, підтягуєшся на жердині чи відштовхуєшся від підлоги треба співати. Здавалося б, що таким чином ти збиваєш дихання і робити вправу важче. Але все не так просто. Дихання не збивається, бо поступово підлаштовуєш ритм виконання вправи під ритм пісні. Так звичайно важче, але це не критично. Таке виконання вправ дає можливість тренувати змінну витривалість. Це дуже важливо для бою, бо там хаос і треба бути витривалим саме до хаотичних навантажень.
11. Алкоголь в українських бойових мистецтвах
Ну, дуже класно тут описано про алкоголь в традиціях. Раніше я ніяк не міг зрозуміти того, що кажуть, що в нас завжди багато пили, бо бачив до чого всі ці розповіді приводили - люди в черговий раз напивалися, як останні п’янчуги.
В книзі ж чорним по білому написано чому багато пили, навіщо багато пили і як це сприймалося у суспільстві. Також класно написано про застосування алкоголю в повсякденному житті, в тренуваннях та в бою. Раджу всім ознайомитися з цим розділом.
Цікаво, що на той час п’яниць дуже не любили, і то був сором для всієї родини, якщо хтось був в домі п’яницею. Хоча дійсно пили багато і часто. Ті, хто не вмів пити, однозначно піддавалися осуду серед людей.
Ну от і все, що хотів написати. Є там ще розділ про молитву. Але там все зрозуміло. Чекаю на коментарі, якщо комусь сподобалося або не сподобалося:)
ПМ. Почав читати Т.КУН "Структура научных революций". Читаю російською, бо українською в електронному вигляді не знайшов. Думаю, що це не проблема:)
Читати далі...
Почну з того, що рік тому, коли тільки почав займатися боксом, з’явилися в мене думки про бойові традиції мого народу, моєї нації. Потім натрапив на ось цю книгу. Там, як виявилося, написано дуже багато цікавого і нового для мене. Особливо запам’яталося те, що українці теж мають глибокі коріння бойового мистецтва, про яке в школі не розповідають, на жаль:( Діти чують лише багато про східні бойові мистецтва, що широко розрекламовані у ЗМІ, а про СВОЄ ніхто і слова не розкаже. Треба це виправляти на власному прикладі.
Отже, що нового я для себе взяв з кожного розділу книги:
1. Українські бойові танці
Тут почув багато нового про українські традиції танцю взагалі та про безвідривний зв’язок між танцем і боєм. В принципі будь-який поєдинок починається з розминки. От і раніше танець був розминкою до бою, а також засобом відпрацювання певних елементів бою у формі танцю.
На боксі тренер під "бою з тінню" часто наголошує про те що треба танцювати в бою. Раніше це не дуже розумів. Але потім швидко збагнув це. Навіть на відео, де тренується Великий Рой Джонс мл., видно як він каже собі під ніс: "Dance, mother fucker, dance!". Я думаю коментарі зайві.
2. Кулачний бій.
Тут було повно відкриттів для мене. Дізнався про різні види кулачних боїв. А також про системи підготовки до них.
Після цього почав поважати футбольних хуліганів, що деруться навкулачки "лава на лаву". Це дійсно традиційні забавки, і не має там нічого поганого. При чому вони користуються давніми правилами, що майже виключають можливість вбивства кого-небудь з супротивників.
3. Українська народна боротьба
Тут так само як і про кулачний бій. Ніколи до цього в Україні не чув про традиції національної боротьби. Ганьба!
Дуже тут запам’яталися маленькі жартівливі розповіді про бої в давнину, просто описи атмосфери проведення поєдинків та інше.
4. Паличний бій
Якось я ще в дитинстві дивився програму по ТБ про східні бойові мистецтва. І там показували якраз паличний бій, де палки були у вигляді самурайських мечів, а самі учасники бою одягали спеціальні захисні обладунки. От тоді я думав про те, чому в нас такого немає.
Бачте, у книзі я знайшов те, про що думав. Все ми маємо. І такі традиції були. Якось же вчилися козаки шаблею володіти. Звичайно, що паличний бій і є тією чудовою альтернативою для тренування.
5. Карпатський топірець
Ну, а тут взагалі для мене "хвантастика" почалася. Знав я щось про Карпати, що там гуцули живуть, що там говірка специфічна, що гори там і все. А от про карпатський топірець чи, як його називають, бартку, і про володіння ним не знав.
Тепер знаю і про такі традиції. Особливо запам’яталася традиція відрубування дівочих кос на весілля, коли парубок і майбутній чоловік повинен не просто їх одрубати, а зробити це кидком бартки. Володіння барткою було, звісно, певним показником зрілості чоловіка. І це правильно.
6. Способи випробовування і демонстрування ударів в українських бойових мистецтвах
Дійсно, крім того, що ти вмієш щось робити, треба вміти якось демонструвати це іншим.
Найбільш я запам’ятав розповідь про показовий номер, що його демонстрували кубанські козаки періоду національно-визвольних змагань 1917-1921. Як досконало вони володіли шаблею! Просто не віриться що таке можливо. Цікаво, що з тієї розповіді, найкращим в тому загоні кубанських козаків був їх сотник. Він там просто фокуси показував, на кшталт рубання груш, поставлених на голови козаків, їдучи на коні і на швидкості. Звісно, що при цьому ніхто не постраждав крім груш.
7. Мистецтво ухилення від метальної зброї українській традиції
В цьому розділі дізнався про народні техніки навчання мистецтву ухилення. Раніше ухилення бачив лише у фільмі "Небезпечна Зброя" з Мелом Гібсоном та Джетом Лі. Так отам Джет Лі в одному епізоді демонструє ухилення від кулі. Коли я це побачив вперше, то думав, що це у фільмі придумали для ефектності. Але зараз я точно знаю, що таке можна реально зробити.
Є вже давно пророблені техніки підготовки та оволодіння такими навичками. Все дуже просто. Або треба стояти на місці і дати супротивнику точно прицілитися, а потім швидко відійти з "місця смерті". Або потрібно рухатися хаотично маятником, збиваючи опонента з пантелику. На додачу можна ще визначати напрям польоту кулі, стріли, ножа та іншого за позицією ніг, рук, голови та корпусу стріляючого. Це дуже тонке мистецтво і осягнути його можна лише у наполегливих щоденних тренуваннях протягом років.
8. Вірування про землю та українські змагально-бойові мистецтва.
Наскільки в давнину поважали землю! Козаки брали та загортали у хустку шматок рідної землі, або набивали чоботи і шапки рідною землею, коли вирушали у далекий похід. Вони вірили, що їм нічого не загрожує, якщо рідна земля з ними.
Також багато було народних обрядів було пов’язано з землею: це і прикладення землі з-під церкви до місця на тілі, що болить, збирання землі матір’ю від сліду босої ноги сина в хустину перед його походом у військо і ще багато інших обрядів.
9. Місце і роль жінки в бойовій і воїнській культурі українців
По-чесному, в цьому розділі вперше в своєму житті дізнався про українських жінок, про традиційні взаємовідносини чоловіка і жінки в родині, зрозумів, що має робити жінка, а що маю робити я. Також дуже цікаво розповідалося про "українських амазонок", про тих жінок, що з огляду на обставини, копіювали чоловіків. Але копія - не оригінал. Тому треба робити все для, того, щоб жінка була жінкою. Це обов’ячзок чоловіків.
Найбільше запам’ятав на скільки сакральне ставлення до жінок було в українців. Наприклад, вважалося, якщо прокляне тебе мати, то ніхто вже не допоможе, навіть Бог безсилий. Потім зброю чоловіки лише з рук жінок брали.
Класне прислів’я звідси:"Чоловік у домі голова, а жінка - душа, жінка за три кути хату тримає, а чоловік - за один". Цим все сказано. Ще раз переконався в тому, що нафіга нам той бісів фемінізм. Фтопку його!
Слава Українській Жінці!
10. Тренувальні пісні у практиці українських бойових мистецтв
Тут небагато нового дізнався. Звісно, що пісня давно вже грає важливу роль у підтримці настрою, у бойового духу в будь-якій армії світу.
Мене здивувало те, як проходили заняття фізичними вправами під пісню. Тобто, коли, наприклад, підтягуєшся на жердині чи відштовхуєшся від підлоги треба співати. Здавалося б, що таким чином ти збиваєш дихання і робити вправу важче. Але все не так просто. Дихання не збивається, бо поступово підлаштовуєш ритм виконання вправи під ритм пісні. Так звичайно важче, але це не критично. Таке виконання вправ дає можливість тренувати змінну витривалість. Це дуже важливо для бою, бо там хаос і треба бути витривалим саме до хаотичних навантажень.
11. Алкоголь в українських бойових мистецтвах
Ну, дуже класно тут описано про алкоголь в традиціях. Раніше я ніяк не міг зрозуміти того, що кажуть, що в нас завжди багато пили, бо бачив до чого всі ці розповіді приводили - люди в черговий раз напивалися, як останні п’янчуги.
В книзі ж чорним по білому написано чому багато пили, навіщо багато пили і як це сприймалося у суспільстві. Також класно написано про застосування алкоголю в повсякденному житті, в тренуваннях та в бою. Раджу всім ознайомитися з цим розділом.
Цікаво, що на той час п’яниць дуже не любили, і то був сором для всієї родини, якщо хтось був в домі п’яницею. Хоча дійсно пили багато і часто. Ті, хто не вмів пити, однозначно піддавалися осуду серед людей.
Ну от і все, що хотів написати. Є там ще розділ про молитву. Але там все зрозуміло. Чекаю на коментарі, якщо комусь сподобалося або не сподобалося:)
ПМ. Почав читати Т.КУН "Структура научных революций". Читаю російською, бо українською в електронному вигляді не знайшов. Думаю, що це не проблема:)
Читати далі...
понеділок, 23 березня 2009 р.
Нічний клуб
В своєму житті був у нічних клубах 4 рази, включаючи цей останній, про який зараз пишу:)
Якось не склалося в моєму житті з клубами. Але цього разу я вирішив піти, бо якось не вистачало мені розваг останнім часом. А тим паче мене запросив Віталій Богомолов, мій чудовий коллєга-студент з групи ТЛь:)І відмовлятися не було ніякого сенсу.
А тепер про мої враження від всього вечора і клубу "Молінарі".
Зустрілися ми біля "Мосту" о 19.00. Хлопці прийшли вчасно, а дівчата, як завжди, запізнилися:)Це є нормально. Хлопці - це Віталій, Діма Верба та я. А дівчата - це Юля Біленко та її подруга Катя.
Чекаючи на дівчат, ми несподівано зустріли Женю Слінько та його дівчину. Вони також гуляли цього вечора і вирішили долучитися до нашої компанії. Вони класно доповнили нашу компанію.
А план на вечір у нас був такий. Спочатку ми повинні були піти і десь випити, а потім вже їхати до клубу. Так ми і зробили. Після деяких вагань та обговорень ми вирішили піти у кафе-столову "Смак", що на вул. Московській.
Час, що ми провели в тому кафе, був найприємнішим для мене за весь вечір. Ми дійсно добре випили, поговорили, посміялися. Перший раз в своєму житті нахабно пив горілку з пивом. Зранку я відчув всі "переваги" такого вживання алкоголю:)
Потім ми їхали в маршрутці до клуба. Там теж класно посміялися. Голосно розмовляли на всю маршрутку, але ніхто зауваження нам не зробив. Мабуть, пристойно і "в рамках" себе вели.
Женя з дівчиною в клуб з нами йти не захотіли. Тому ми лише вп'ятьох пішли туди. Але спочатку ми ще зайшли в "Сільпо" і купили там "пального", а потім випили все це біля "Насосної фекальної станції", і там же обговорили болючі питання сьогодення:)
Нарешті десь о 12 ночі ми дісталися клубу "Молінарі". Вхід коштував або 80 гривень з видачею "в навантаження" спеціальної клубної валюти "Молінарікі", яку можна було витратити в барі клуба, або 40 гривень без неї.
Вже в невеликій черзі за квитком почалися приємні несподіванки для мене. Я зустрів там Катю Костенко. А в неї дізнався, що там також були мої старі знайомі з фігурного катання. Тобто я ще зустрів Діму Ігнатенко, Віталія Сазонця та Сергія Кульбача. Погано, що з Катею не було її партнера і мого, мабуть, найліпшого друга з мого минулого життя фігуриста Румалона-Ромчика . Наступного разу обов'язково знайду час для зустрічі з ним.
Зайшли спокійно і почали одразу танцювати. Поки я був так достатньо п'яний, то танцювати було прикольно. Мене вистачило буквально на 2 години. І ще одну я по інерції відстрибав на танцполі. Нормальна людина не може під ту музику 5 годин танцювати. Хоча якщо б мені поставили те, що я слухаю, я би, певно, зміг би.
Що тут можна сказати? Нічний клуб - це особисто для мене такий собі шматочок гівна. Відчуваю себе там як в зоопарку. Розмовляти там практично не можна, а тому все падає до тваринних інстинктів мови тіла. От і бачиш, як хлопці обходять дівчат. А потім далі все відомо: секс, можливо якесь дуже невеличке продовження у вигляді пару побачень, і все закінчується тим, що життя - це не клуб-зоопарк, і тут мовою тіла не обійтися. А частіше виявляється, що на більше "клаббєри" не здатні. І це об'єктивно.
Кажуть, що є кращі клуби за "Молінарі". Можливо. Але на кращі в мене не вистачає грошей. Але я зроблю все можливе для того, щоб я зміг робити те, що я хочу.
Отже, резюме таке. Дуже дякую хлопцям і дівчатам, з котрими зустрілися того вечора. Все було просто чудово. І я з великим задоволенням ще раз так само відпочину з вами, але без нічного клубу. Для мене це лайно, яке сушить мій мозок. Я зробив ще раз свої висновки з цього. Можна сказати, що провів маленьке дослідження:)
Чудовий був вечір:) Записав собі в актив:)
ПМ. Звичайно, що ті думки це моє особисте бачення, яке, як завжди, може кардинально відрізнятися від дійсності. Тому критика заохочується, якщо хтось, знову ж таки, читає:)
Читати далі...
Якось не склалося в моєму житті з клубами. Але цього разу я вирішив піти, бо якось не вистачало мені розваг останнім часом. А тим паче мене запросив Віталій Богомолов, мій чудовий коллєга-студент з групи ТЛь:)І відмовлятися не було ніякого сенсу.
А тепер про мої враження від всього вечора і клубу "Молінарі".
Зустрілися ми біля "Мосту" о 19.00. Хлопці прийшли вчасно, а дівчата, як завжди, запізнилися:)Це є нормально. Хлопці - це Віталій, Діма Верба та я. А дівчата - це Юля Біленко та її подруга Катя.
Чекаючи на дівчат, ми несподівано зустріли Женю Слінько та його дівчину. Вони також гуляли цього вечора і вирішили долучитися до нашої компанії. Вони класно доповнили нашу компанію.
А план на вечір у нас був такий. Спочатку ми повинні були піти і десь випити, а потім вже їхати до клубу. Так ми і зробили. Після деяких вагань та обговорень ми вирішили піти у кафе-столову "Смак", що на вул. Московській.
Час, що ми провели в тому кафе, був найприємнішим для мене за весь вечір. Ми дійсно добре випили, поговорили, посміялися. Перший раз в своєму житті нахабно пив горілку з пивом. Зранку я відчув всі "переваги" такого вживання алкоголю:)
Потім ми їхали в маршрутці до клуба. Там теж класно посміялися. Голосно розмовляли на всю маршрутку, але ніхто зауваження нам не зробив. Мабуть, пристойно і "в рамках" себе вели.
Женя з дівчиною в клуб з нами йти не захотіли. Тому ми лише вп'ятьох пішли туди. Але спочатку ми ще зайшли в "Сільпо" і купили там "пального", а потім випили все це біля "Насосної фекальної станції", і там же обговорили болючі питання сьогодення:)
Нарешті десь о 12 ночі ми дісталися клубу "Молінарі". Вхід коштував або 80 гривень з видачею "в навантаження" спеціальної клубної валюти "Молінарікі", яку можна було витратити в барі клуба, або 40 гривень без неї.
Вже в невеликій черзі за квитком почалися приємні несподіванки для мене. Я зустрів там Катю Костенко. А в неї дізнався, що там також були мої старі знайомі з фігурного катання. Тобто я ще зустрів Діму Ігнатенко, Віталія Сазонця та Сергія Кульбача. Погано, що з Катею не було її партнера і мого, мабуть, найліпшого друга з мого минулого життя фігуриста Румалона-Ромчика . Наступного разу обов'язково знайду час для зустрічі з ним.
Зайшли спокійно і почали одразу танцювати. Поки я був так достатньо п'яний, то танцювати було прикольно. Мене вистачило буквально на 2 години. І ще одну я по інерції відстрибав на танцполі. Нормальна людина не може під ту музику 5 годин танцювати. Хоча якщо б мені поставили те, що я слухаю, я би, певно, зміг би.
Що тут можна сказати? Нічний клуб - це особисто для мене такий собі шматочок гівна. Відчуваю себе там як в зоопарку. Розмовляти там практично не можна, а тому все падає до тваринних інстинктів мови тіла. От і бачиш, як хлопці обходять дівчат. А потім далі все відомо: секс, можливо якесь дуже невеличке продовження у вигляді пару побачень, і все закінчується тим, що життя - це не клуб-зоопарк, і тут мовою тіла не обійтися. А частіше виявляється, що на більше "клаббєри" не здатні. І це об'єктивно.
Кажуть, що є кращі клуби за "Молінарі". Можливо. Але на кращі в мене не вистачає грошей. Але я зроблю все можливе для того, щоб я зміг робити те, що я хочу.
Отже, резюме таке. Дуже дякую хлопцям і дівчатам, з котрими зустрілися того вечора. Все було просто чудово. І я з великим задоволенням ще раз так само відпочину з вами, але без нічного клубу. Для мене це лайно, яке сушить мій мозок. Я зробив ще раз свої висновки з цього. Можна сказати, що провів маленьке дослідження:)
Чудовий був вечір:) Записав собі в актив:)
ПМ. Звичайно, що ті думки це моє особисте бачення, яке, як завжди, може кардинально відрізнятися від дійсності. Тому критика заохочується, якщо хтось, знову ж таки, читає:)
Читати далі...
четвер, 19 березня 2009 р.
Любов зла:)
Під час читання блоґів потрапив на одну дуже цікаву, як на мене, цитату:
"Соромно зізнаватися, але у своєму житті був щасливий лише з проститутками. Так звані "порядні дівчата" з пристойних родин лише висмактували з мене кров та гроші. Надаю перевагу справжнім блядям, а не тим хвойдам, які маскуються під офісних щуриць, мамочкиних дочок або романтичних красунь.."
Так от що я про це думаю.
В моєму житті в мене не було досвіду стосунків з проститутками:) І я думаю, що це добре:)Мені в деякому сенсі пощастило більше, ніж автору цитати. Але тут можна посперечатися, бо життя штука не однозначна.
А от з другою групою "справжніх блядей" та "хвойд" я зустрічався. І це правда. Дійсно, не тільки зі свого досвіду можу сказати, що це дратує більш за все, коли ти щось робиш для дівчини: подарунки, знаки уваги, запрошення в кіно і т.д., а вона на етапі переходу до серйозніших стосунків тупо починає морозитися, лякатися і тому подібне.
Здавалося б, що тут неначе нічого такого, за що можна назвати "хвойдами", немає. Але як показує практика, то такі дівчата постійно "крутять" так час від часу з хлопцями. В результаті ці "янголятка" і є справжніми "проститутками". Трохи з тим, трохи з іншим, а потім, нічого логічно не пояснюючи, вони тебе кидають. Звичайно, мотив якійсь вони іноді кидають, тіпа "ти такий хороший, а я така погана і не достойна тебе", або "я не бачу подальших перспектив". З цих пояснень по суті нічого не зрозуміло. А це і є найголовніше. З нормального пояснення можна зробити висновок і не робити помилок в майбутньому. Але все тут зовсім по-інакшому виходить...
От після такого досвіду і хочеться просто "пройтись по якійсь дівчині катком". Тобто просто її використати для власних потреб і не гратися в романтичні штучки просто так. Звідси потім і виходить, що "Всі мужики - казли". По-моєму, є об'єктивні причини для цього:)
ПМ. Авжеж, це моє суб'єктивне бачення, яке згодом може змінитися.
ППМ. Коментарі вітаються, якщо хтось читає:)
Читати далі...
"Соромно зізнаватися, але у своєму житті був щасливий лише з проститутками. Так звані "порядні дівчата" з пристойних родин лише висмактували з мене кров та гроші. Надаю перевагу справжнім блядям, а не тим хвойдам, які маскуються під офісних щуриць, мамочкиних дочок або романтичних красунь.."
Так от що я про це думаю.
В моєму житті в мене не було досвіду стосунків з проститутками:) І я думаю, що це добре:)Мені в деякому сенсі пощастило більше, ніж автору цитати. Але тут можна посперечатися, бо життя штука не однозначна.
А от з другою групою "справжніх блядей" та "хвойд" я зустрічався. І це правда. Дійсно, не тільки зі свого досвіду можу сказати, що це дратує більш за все, коли ти щось робиш для дівчини: подарунки, знаки уваги, запрошення в кіно і т.д., а вона на етапі переходу до серйозніших стосунків тупо починає морозитися, лякатися і тому подібне.
Здавалося б, що тут неначе нічого такого, за що можна назвати "хвойдами", немає. Але як показує практика, то такі дівчата постійно "крутять" так час від часу з хлопцями. В результаті ці "янголятка" і є справжніми "проститутками". Трохи з тим, трохи з іншим, а потім, нічого логічно не пояснюючи, вони тебе кидають. Звичайно, мотив якійсь вони іноді кидають, тіпа "ти такий хороший, а я така погана і не достойна тебе", або "я не бачу подальших перспектив". З цих пояснень по суті нічого не зрозуміло. А це і є найголовніше. З нормального пояснення можна зробити висновок і не робити помилок в майбутньому. Але все тут зовсім по-інакшому виходить...
От після такого досвіду і хочеться просто "пройтись по якійсь дівчині катком". Тобто просто її використати для власних потреб і не гратися в романтичні штучки просто так. Звідси потім і виходить, що "Всі мужики - казли". По-моєму, є об'єктивні причини для цього:)
ПМ. Авжеж, це моє суб'єктивне бачення, яке згодом може змінитися.
ППМ. Коментарі вітаються, якщо хтось читає:)
Читати далі...
Підписатися на:
Дописи (Atom)
Публікації
